Методичні рекомендації «Перша психологічна допомога. Алгоритм дій»

 Війна в Україні стала стресом для усіх учасників освітнього процесу.

    ПЕРША ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТУ, ЕТАПІВ І ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗАХОДІВ 

    Перша психологічна допомога – це сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної психологічної допомоги людям, які зазнали впливу значних стресорів. Її надання не передбачає значної професійної підготовки, достатньо педагогічних знань, отриманих в межах загальноосвітнього психологічного інформування, і природної здатності проявляти співчуття, людяність. 

    Важливою характеристикою першої психологічної допомоги є її простота. Потреба у першій психологічній допомозі залежить від глибини впливу події на людину. Ступінь впливу зазвичай визначається як незначний, помірний, тяжкий. У більшості випадків перша психологічна допомога надається під час тяжкого впливу психотравмуючої події на особу. Саме оцінка поведінки постраждалого є вирішальною для прийняття рішення про надання першої психологічної допомоги. З цієї точки зору важливим є оцінка станів. Перша психологічна допомога (далі - ППД) визначає гуманні, підтримуючі заходи реагування на страждання особи, яка може потребувати підтримки.

 ППД включає такі елементи: 

• ненав’язливе надання практичної допомоги та підтримки; оцінювання потреб і проблем;
• надання допомоги в задоволенні базових потреб (наприклад: їжа, вода, інформація);
• слухання людей, не примушуючи їх говорити; розрада та заспокоєння людей; 
• надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв’язку із службами та структурами соціальної підтримки; 
• захист людини від подальшої шкоди. 

Завдання ППД: 

- формувати відчуття безпеки, зв’язку з іншими людьми, спокою і надії; 

- сприяти доступу до соціальної, фізичної та емоційної підтримки; 

- зміцнювати віру в можливість допомогти собі та оточуючим. 

    Під час надання ППД необхідно: 

1. знайти для розмови тихе місце, де ніщо не відволікатиме; 
2. поважати конфіденційність і не розголошувати повідомлені особисті відомості; 
3. бути поруч із людиною, але дотримуватися необхідної дистанції з урахуванням її віку, статі та культури (якщо потрібно обняти, то обов’язково спитати дозволу); 
4. показувати зацікавленість, наприклад, киваючи головою чи вимовляючи короткі підтверджувальні репліки; 
5. бути терплячим і спокійним; 
6. надавати фактичну інформацію, чесно говорити про свої знання: «Я не знаю, але спробую для вас дізнатися»; 
7. надавати інформацію зрозумілою мовою, простими словами; 
8. висловлювати співпереживання людям, які говорять вам про свої почуття, перенесену втрату чи важливі події (втрата будинку, смерть близької людини тощо); 
9. надати людині можливість помовчати. 

    Під час надання ППД заборонено: 

• змушувати людину розповідати про те, що з нею відбулося; 
• перебивати і квапити співрозмовника (наприклад, дивитися на годинник, говорити занадто швидко); 
• торкатися до людини, якщо немає впевненості про те, чи прийнято це в її культурному середовищі; 
• давати оцінку тому, що людина зробила чи не зробила, або її емоціям; 
• вигадувати того, чого не знаєте; 
• використовувати специфічні терміни; 
• давати обіцянки; переказувати співрозмовнику оповідання, почуті від інших; 
• розповідати про свої власні труднощі; 
• думати і діяти так, немов зобов’язані вирішити за іншого всі його проблеми; 
• позбавляти людину віри у власні сили і здатність самій подбати про себе; 
• описувати людей, використовуючи негативні епітети (наприклад, називати їх «божевільними»). 

    Основи психологічної комунікації: 

    пам’ятати і розуміти, що в цьому стані людина є дуже схильною до навіювання та впливу, тому будь-яке слово може спричинити реакцію як миттєву, так і відстрочену; 

    використовувати принцип «приєднання і ведення»: якщо людина сидить, фахівець також сідає; якщо потерпілий рухається – активна психомоторна реакція, то фахівець, «приєднуючись», також починає рухатись, поступово сповільнюючи темп; 

    бути «активною силою», яка повертає людину до ситуації «тут і зараз»; 

    використовувати фрази-інтервенції чітко, коротко, впевнено. Нести посил: «Я з Вами, Ви не один. Я можу Вам допомогти»; 

    обов’язково представитися: «Я (ім’я)»; 

    сфокусувати потерпілого перш за все на фізичних відчуттях, наприклад: взяти за руку та попросити потиснути вашу руку (спитавши дозволу). Цим фахівець сприяє поверненню до людини відчуття контролю й активізує здатність відчувати своє тіло; 

    використовувати техніку «Три так» для встановлення ефективного контакту: поставити послідовно три прості запитання, на які людина з великою ймовірністю відповідатиме «так»; 

    поставити питання, що передбачає вибір, або попросити про щось, що людина здатна виконати, наприклад: налити в стакан води для себе, спитати, що вона хоче випити (чай чи каву), розповісти, куди вона піде, як тільки відчує себе краще; 

    уникати конфронтації, підтримувати будь-які позитивні зміни в поведінці потерпілої людини, заохочуючи словами і жестами; 

    зосередитися на досвіді потерпілої людини в подоланні стресових ситуацій, закінчуючи первинну інтервенцію. Звернутися до того, як у минулому вона долала стреси, що саме допомогло їй справлятися; 

    надати інформацію про можливі стани після травматичної події, контакти фахівців, до яких людина може звернутися в разі потреби. 

        Перша ментальна допомога в стресовій ситуації за Моше Фархі 

 Р – разом, обов’язково бути поряд. Під час травмуючої ситуації людина відчуває себе самотньою і безпомічною. Важливо повернути її до відчуття того, що «ми разом, ти не один». 

І – ініціатива, підтримка ефективних дій. Наш перший порив – заспокоювати людину, яка страждає від тривоги. Цього не варто робити. Замість цього слід спонукати до активних самостійних дій, щоб відновити в людини відчуття контролю. 

З – запитання, які спонукають до роздумів. Канал спілкування з постраждалими від тривоги в час інциденту повинен бути ментальним, раціональним, ні в якому разі емоційним. Потрібні запитання, які вимагають активувати думки, а не емоції. Не варто говорити «Це нормально – бути наляканим, схвильованим». Варто говорити «Порахуй і скажи, скільки людей/машин/стільців зараз навколо тебе?» або «Де знаходиться найближче до тебе захищений простір?». 

У – усвідомлення ситуації. Дуже важливо розповісти людині, яка постраждала, що було до ситуації, і що було після пережитої ситуації. Важливо підкреслити: ця ситуація вже завершилася. 

    ПОРУШЕННЯ ПСИХІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ОЗНАКИ, НАДАННЯ ПЕРШОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ 

    Порушення когнітивної функції. Нездатність зосередити увагу на важливих об’єктах, розсіяність, нездатність відвести увагу від стресора; порушення короткочасної пам’яті; нездатність до аналізу, синтезу, узагальнення, переносу відомого способу дій на нові обставини, порушення сприйняття дійсності, здатності приймати рішення. 

    Порушення емоційного реагування. Невідповідність за силою і адекватністю реагування на емоційні стимули (надмірна сила реагування, відсутність емоційного відгуку, емоційна лабільність/ригідність). Коливання настрою, роздратованість, «вибухове» реагування на зауваження, дріб’язкові причіпки до всього. Пригніченість, відсутність інтересу до оточуючого світу. Специфічні вегетативні реакції: прискорення/уповільнення пульсу, дихання, поверхневе часте дихання, затримання дихання, тремор, тик, надмірний/слабкий м’язовий тонус, зміна кольору шкірних покривів (значні почервоніння, збліднення), значне розширення/звуження зіниць. Нездатність до вольового зусилля. Відчужений/«божевільний» погляд. 

    Дезорганізація. Неможливість виконувати складні координовані рухи через порушення дрібної моторики та великої моторики. Збільшення кількості помилкових дій. Нездатність сприймати дії оточуючих і координувати з ними свої дії. Ускладнене розуміння складних команд (планів дій), неможливість виконувати команди. Неможливість само вмотивовуватися. Відчуття розбитості, слабкості/млявості/безладної активності. 

    Втрата здатності контролювати свою поведінку. Нездатність самостійно ставити та досягати навіть прості цілі. Значне уповільнення до повної відсутності дій чи, навпаки, велика кількість непогоджених, нескоординованих рухів. Нездатність до зв’язаного мовлення, відсутність мови. Занадто швидка/сповільнена мова. Словесні тиради, словесна агресивність. Нездатність виконувати власні наміри. 

    Порушення адаптації до оточуючого світу. Нездатність виділяти суттєві стимули оточуючого середовища, нездатність будувати адекватне, довільне реагування на стимули середовища. Неадекватне сприйняття себе, своїх можливостей по відношенню до навколишніх умов.     Деморалізація. Зниження моральних критеріїв оцінки власної поведінки та вчинків. Розв’язність, вульгарність, цинізм, грубість, хамство. Нехтування будь-якими нормами етики та субординації, нормами гігієни. Неконтрольоване вживання алкоголю, наркотичних речовин.

 Важливо пам’ятати, що у більшості випадків немає прямого зв’язку між особливостями поведінкової дезорганізації та типом особистості або особистісною історією постраждалого. Проте під впливом стресу турботлива людина може стати вербально та фізично агресивною, ображати оточуючих, а дружня – уникати оточуючих, повністю ігнорувати їх присутність тощо. На сьогодні вироблено декілька підходів надання ППД і в більшості з них вона розглядається як втручання, орієнтоване на задоволення потреб, яке не є психотерапією. Під час надання ППД варто неухильно дотримуватися принципу «Не нашкодь». 

    Те, як діти реагують на труднощі кризи (наприклад, коли вони є свідками руйнувань, поранень чи смерті, страждали від нестачі їжі та води), залежить від віку та рівня розвитку, а також від того, як із ними взаємодіють дорослі. Наприклад, маленькі діти не можуть розуміти все, що відбувається навколо, й особливо потребують підтримки дорослих. Зазвичай діти долають стрес краще, коли поруч є стабільні, спокійні дорослі. Діти та підлітки можуть мати подібні стресові реакції, що й дорослі. Проте у них також можуть проявлятися деякі з таких особливих реакцій на дистрес. 

    У маленьких дітей може проявлятися поведінка, притаманна більш ранньому віку (наприклад, нічний енурез або смоктання пальця), вони можуть чіплятися за дорослого, а також менше грати або повторювати одну і ту саму гру, пов’язану з тривожними подіями. 

    Діти шкільного віку можуть вважати, що саме вони спричинили погані речі, у них можуть розвинутися нові страхи, вони можуть стати менш привітними, почуватися самотньо або занадто перейматися захистом чи порятунком людей в умовах кризи. 

    Підлітки можуть «нічого не відчувати», вважати, що відрізняються від своїх друзів, або дистанціюватися від них, або можуть демонструвати проблемну поведінку та негативне ставлення. Члени сім’ї та батьки – важливе джерело захисту та емоційної підтримки для дітей. Діти, розлучені із своїми батьками під час кризової події, можуть опинитися у незнайомому місці та в оточенні незнайомих людей. Вони можуть бути налякані й не здатними 6 правильно оцінити ризик і небезпеку навколо. Важливим першим кроком є возз’єднання загублених дітей, зокрема й підлітків, із їхніми сім’ями або батьками. Не намагайтесь зробити це самостійно. Якщо ви припуститеся помилки, це тільки погіршить стан дитини. Натомість спробуйте негайно зв’язатися із службою із захисту дітей, яка може розпочати процес реєстрації дитини та забезпечить їй необхідний догляд. Якщо діти перебувають із своїми батьками, надавайте батькам допомогу з догляду за дітьми. 

    Особи з хронічними захворюваннями, обмеженими фізичними або психічними можливостями (в тому числі з тяжкими психічними розладами), а також люди похилого віку можуть потребувати спеціальної допомоги. Це може бути допомога з тим, щоб дістатися безпечного місця, отримати доступ до базової допомоги та закладів охорони здоров’я, або з доглядом за собою. Пережите під час кризової події може призвести до погіршення стану здоров’я у випадках, наприклад, високого тиску, серцевих захворювань, астми, тривожного розладу та інших захворювань і психічних розладів. Унаслідок кризи вагітні жінки та жінки, які годують грудьми, можуть пережити дуже сильний стрес, який може вплинути на вагітність, стан здоров’я жінки або її дитини. 

    Людям, які не здатні пересуватися самостійно або з поганим зором чи слухом, може бути складно знайти близьких або отримати доступ до наявних послуг. 

    Допомога людям із хронічними захворюваннями чи інвалідністю: 

• допоможіть дістатися безпечного місця; 
• допоможіть задовольнити базові потреби (наприклад: можливість поїсти, попити, отримати чисту воду, доглядати за собою, побудувати тимчасове житло із матеріалів, що надаються гуманітарними організаціями);
• розпитайте людину про її захворювання, чи приймає вона постійно якісь ліки. Спробуйте допомогти їй дістати ці ліки або отримати доступ до закладів охорони здоров’я, якщо вони є; 
• залишайтеся поруч з людиною, а якщо вам треба піти, переконайтеся, що поруч є хтось, хто їй допоможе. Подумайте про можливість направити цю людину до організації з питань захисту або іншої служби підтримки, яка зможе надавати їй необхідну допомогу довгостроково. Проінформуйте їх, як вони можуть отримати доступ до наявних послуг.

Джерело тут