Ефективні способи емоційного стимулювання учнів

Щоб реалізувати метод емоційного стимулювання навчальної діяльності, необхідно створювати ситуації зацікавленості, пізнавальної новизни, використовувати ігри та ігрові ситуації тощо.

Робота педагога спрямовується в даному випадку на розвиток емоційного компонента мотивації, головною характеристикою якого є емоційні переживання школяра в навчальній діяльності. Навчання охоплює емоційну сферу учня, тому, впливаючи на неї, учитель стимулює мотивацію або, навпаки, приглушує її.

Основний зміст емоційної сфери можна коротко охарактеризувати так: ВИДИ ЕМОЦІЙ У НАВЧАННІ: Позитивні

Радість, упевненість, задоволення, цікавість, гордість, здивування, конструктивний сумнів; Негативні

Страх, образа, досада, нудьга, приниження, занепокоєння. РІВНІ ЕМОЦІЙ виявляються в їх інтенсивністі, усвідомленісті, вибірковісті, насиченісті, стійкісті. Прояв емоцій у навчанні відбувається через загальну поведінку, особливості мовлення, міміку, пантомімікау, моторику.

Найважливіше завдання вчителя – забезпечення появи в учнів позитивних емоцій по відношенню до навчальної діяльності, до її змісту, форм і методів здійснення. Емоційне збудження активізує процеси уваги, запам’ятовування, осмислення, робить ці процеси більш інтенсивні і тим самим підвищує ефективність досягнення цілей. Основними методами емоційного стимулювання служать: створення ситуацій успіху в навчанні; заохочення і осуд у навчанні; використання ігрових форм організації навчальної діяльності; постановка системи перспектив.

Створення ситуацій успіху в навчанні являє собою створення ланцюжка ситуацій, в яких учень домагається у вченні хороших результатів, що веде до виникнення у нього почуття впевненості у своїх силах і легкості процесу навчання.

Одним із прийомів створення ситуації успіху може служити підбір для учнів не одного, а невеликого ряду завдань наростаючої складності. Перше завдання вибирається нескладним для того, щоб учні, які потребують стимулювання, змогли вирішити його і відчути себе знаючими і досвідченими. Далі йдуть більш складні вправи.

Іншим прийомом, сприяючим створенню ситуації успіху, служить диференційована допомога школярам у виконанні навчальних завдань однієї і тієї ж складності. Так,”слабкі” школярі можуть отримати картки – консультації, приклади-аналоги, листи-консультанти та інші матеріали, що дозволяють їм впоратися з запропонованим завданням. Далі можна запропонувати учневі виконати вправу, аналогічну попередній, але вже самостійно.

Без відчуття успіху в учнів пропадає інтерес до школи і навчальних занять, але досягненню успіху в різноманітних видах діяльності заважають обставини, з-поміж яких виділяють помилки знань, умінь, життєвого досвіду, психологічні і фізіологічні особливості розвитку, слабку саморегуляцію й ін. Педагогічно виправдане створення для учнів ситуації успіху передбачає використання спеціальних прийомів індивідуально-особистісної підтримки. 

Заохочення і осуд у навчанні. Багато вчителів часто досягають успіху в результаті широкого застосування саме цього методу. Вчасно похвалити дитину в момент успіху і емоційного підйому, знайти слова для короткого осуду, коли він переходить межі допустимого, – це справжнє мистецтво, що дозволяє управляти емоційним станом учня. Коло заохочень дуже різноманітний. В учбовому процесі це може бути похвала дитини, позитивне оцінювання якоїсь окремої її якості, заохочення обраного ним напряму діяльності або способу виконання завдань, виставлення підвищеної оцінки та ін.

Використання ігор та ігрових форм організації навчальної діяльності. Цінним методом стимулювання інтересу до навчання виступає метод використання різних ігор і ігрових форм організації пізнавальної діяльності. Це можуть бути предметні, сюжетно-рольові та інші ігри, що використовуються не тільки для розвитку інтересу до навчальної діяльності, але й для вирішення окремих конкретних завдань. Даний мето сприяє створенню емоційно-піднесеної атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри (ділові, рольові, ситуативні) моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект досягається за рахунок імпровізації, природного вияву вільних творчих сил учнів. У виховному значенні гра допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей.

Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Передбачає окреслення нових знань у процесі викладання, створення атмосфери морального задоволення від інтелектуальної праці. Відчуття збагачення знаннями спонукає учнів до самовдосконалення.

Метод опори на життєвий досвід учнів. Полягає у використанні вчителем у навчальному процесі життєвого досвіду учнів (фактів, явищ, які вони спостерігали в житті, навколишньому середовищі або в яких самі брали участь) як опори при вивченні нового матеріалу. Це викликає в учнів інтерес, бажання пізнати сутність спостережуваних явищ.

Ілюстрації, емоційна розповідь учителів – це прийоми реалізації методу створення емоційних переживань у навчанні. Одним із прийомів емоційного мотивування навчання є створення ситуації захопленості, тобто введення до навчального процесу захоплюючих прикладів, дослідів, парадоксальних фактів на уроках хімії, фізики, біології. Підвищений інтерес в учнів викликає аналіз уривків з художньої літератури, присвячених життю і діяльності видатних учених, громадських діячів. Наприклад, на уроках історії використання фактів із життя українських гетьманів та інших діячів може не тільки зацікавити учнів, а й викликати позитивне ставлення до предмета і теми, яка вивчається.

Формування мотивації необхідно починати саме з емоційного компонента як найбільш чутливого до стимулюючих впливів. Призначення системи емоційного впливу в тому, щоб викликати в учня цікавість - причину пізнавального інтересу, що, у свою чергу, здатний підтримати повсякденну навчальну роботу, спрямовувати сприйняття, пізнання, дії. Назвемо кілька найбільш ефективних способів емоційної стимуляції учнів:

1) Показати ціннісну значущість досліджуваної дисципліни (використання у викладанні загальних і великих планів, широких абстрактних узагальнень і конкретних подробиць, застосування навчального матеріалу в повсякденному житті, знайомство з особливостями предмета для розвитку особистості).

2) Забезпечити реалізацію учнями тенденції до діяльності: навчити перетворювати цілі «майбутнього» у ряд проблем, задач, завдань, що мають безпосередній стосунок до сьогодення.

3) Заохочувати самостійність учнів, подаючи лише необхідну допомогу (посильність завдань, своєчасне ускладнення завдань, підбір творчих завдань).

4) Звертати увагу й постійно відзначати високу активність кожного учня, удалу відповідь, правильний спосіб виконання завдання, оригінальне рішення задачі, використання додаткового матеріалу з досліджуваної теми й ін.

5) Кожне виконане завдання використовувати як нову сходинку для постановки нових задач, для розкриття нових навчальних перспектив, розвитку нових потягів та інтересів.

6) Повно використовувати на заняттях навчальний час, постійно чергуючи види діяльності викладача й учнів, використовуючи різноманітні прийоми, методи, форми роботи.

7) Оцінку виконаної роботи педагогу варто давати так, щоб вона додавала учням упевненості у своїх силах, свідчила нехай навіть про невеликі досягнення в навчальній діяльності й задоволенні пізнавальних потреб, налаштовувала на нову пізнавальну активність.

8) Учителю варто будувати з учнями доброзичливі, відкриті, емоційно-насичені відносини у процесі навчання, спрямовані на формування й заохочення відчування себе й іншої особистості, потреби в самоствердженні, самоактуалізації.

9) Педагогу необхідно виявляти емоційне багатство та розмаїтість своєї особистості: вираження свого ставлення (але не оцінки) до творів мистецтва, до вчинків людей, до власної професійної діяльності, готовність бути емоційно відкритим самому і приймати емоційність своїх учнів.

Емоційно стимулює навчальну діяльність і мова вчителя. Образна, захоплива, логічно побудована, вона викликає у школярів інтерес до знань, забезпечує атмосферу піднесення, високої працездатності. Цьому сприяє також вживання вчителем заохочувальних, приязних слів, доброзичливий тон. Для створення емоційних ситуацій під час проведення уроків велике значення мають художність та емоційність мови вчителя. Без емоційності мова вчителя є тільки інформативно корисною, але, на жаль, вона не стає позитивним методом активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Учителю варто заохочувати емоційні прояви учнів у природних умовах навчально-виховного процесу, допомагати учням їх усвідомлювати.